Ĉefpaĝo‎ > ‎
ВІД УКЛАДАЧА
DE LA AŬTORO



Володимир Пацюрко

 

Великий

есперантсько-український словник

Granda

Esperanta-ukraina vortaro

 Близько 80 000 слів.

Preskaŭ 80 000 vortoj.

 


     З падінням берлінської стіни у 1989 р., а з нею – тоталітарного режиму в Східній Європі та розвалом СРСР, проголошенням і утвердженням самостійної Української держави тa інших суверенних держав жвавішають контакти між ізольованими протягом багатьох десятиліть народами. І разом з тим усе актуальнішою стає проблема: якою мовою спілкуватися.

     “Різномовність є одним із нещасть людства”, - вважав великий французький просвітитель Вольтер. Неможливо з ним не погодитись. Адже на землі кілька тисяч мов! І хоч такі мови, як англійська, французька, німецька, іспанська, російська, арабська сьогодні визнані світовими мовами, їх вивчення є непростим для більшості людей.

     А чи не можна створити штучно таку мову, яка б легко запамятовувалася, була б доступною для вивчення і спілкування? Ця мрія вже протягом багатьох століть хвилює людство. Чи не найперша спроба створити універсальну або міжнародну мову була зроблена ще у четвертому столітті до нашої ери в стародавній Македонії. Алексарх, брат македонського воєначальника Кассандра (згодом царя Македонії) мріяв створити справедливу державу, у якій усі громадяни говорили б однією мовою і жили б дружно. Він заснував місто Уранополіс – Місто неба, жителями якого стали прибульці з різних країн. Для них Алексарх створив спільну мову. На яких принципах вона базувалася, досі невідомо, бо нова місто-держава невдовзі припинила своє існування, а з нею і згадана мова.

     Відомо більше тисячі проектів міжнародної мови. І лише один із них – есперанто – витримав випробування часом і претендує на роль мови для всіх. Творцем есперанто був польський лікар-поліглот Людвик Лазар Заменгоф. 1887 року вийшов підручник цієї мови. Її автор прибрав псевдонім “Доктор Есперанто”, що в перекладі означає “той, що сподівається”. Заменгоф мріяв про ті часи, коли кожна людина крім рідної мови вивчить ще одну, нейтральну мову, призначену для міжнародного спілкування.

     Творіння Заменгофа – геніальний синтез найбільш уживаної лексики індоєвропейських мов: французької, англійської, німецької, почасти слов’янських мов, а також  старогрецької та латинської. Граматика мови надзвичайно проста, винятків нема. Закінчення зведені до єдиної системи.

     Практика показує, що есперанто набагато легше від будь-якої мови. Для його вивчення потрібно в середньому 3-4 місяці. Незважаючи на свою легкість, есперанто – милозвучна, багата й гнучка мова. Його словниковий запас постійно поповнюється. В есперанто виникли стійкі фразеологічні звороти, метафори, синоніми, прислів’я. Цією мовою можна передати найтонші відтінки людської думки. Крім того, знання есперанто значно полегшує вивчення іноземних мов.

     Хоч періоди розвитку есперанто чергувалися з затишшям, викликаним війнами, мова росла і міцніла. Навколо неї гуртувалися люди, які говорили, писали, творили нею. Так виник рух за есперанто або рух есперантистів. Ось кілька цифр, що характеризують його зростання: якщо в 1890 р. в світі було три організації есперантистів, то до 1914 р. їх стало 2000; якщо в 1890 р. було видано 28 книжок на есперанто, то в 1914 р. – більше 2700, а в 1920 р. – більше 3200.

     У 1908 році була створена міжнародна організація есперантистів – Universala Esperanto-Asocio (Всесвітня есперанто-асоціація, УЕА), яка на нинішній день об’єднує есперантистські спілки майже 80 країн, у т.ч. України.

     Есперанто стало мовою наукових праць, симпозіумів, міжнародних зустрічей. Діє Міжнародна академія наук у Сан-Марино, робочою мовою якої є есперанто. Створено багато міжнародних організацій, що об’єднують есперантистів певного фаху, наприклад, Міжнародна медична есперанто-асоціація, Міжнародна асоціація математиків-есперантистів, Всесвітня асоціація есперантистів-будівельників, Міжнародна ліга учителів-есперантистів, Всесвітня асоціація філософів і багато інших, ряд релігійних і політичних організацій.

     Мовою есперанто виходить у світі більше 100 часописів, а біля десяти радіостанцій ведуть реґулярні передачі міжнародною мовою.

     Починаючи з 1905 р. відбуваються всесвітні конґреси есперантистів, на які збираються прихильники міжнародної мови з усіх континентів. У 2006 році в італійському місті Флоренції відбувся 91-й всесвітній конґрес есперанто.

     Есперанто постійно збагачується, причому її основи або “Fundamento de Esperanto” залишаються недоторканними. Дальшим розвитком мови опікується Академія есперанто, до складу якої входять найвидатніші учені-есперантологи. На есперанто перекладено шедеври світової літератури. По-есперантськи говорять Шекспірів Гамлет і Шевченкова Катерина, Пушкінський Онєгін і Міцкевичів пан Тадеуш. Художня література на есперанто сягає близько 50 тис. томів. Майже 30 націй видали свої антології міжнародною мовою. А ориґінальна есперантська література стає явищем не менш феноменальним, ніж саме есперанто.

     Велику роль у становленні та поширенні есперанто відіграли українські есперантисти. Так, ще у 1889 році в Одесі було створене перше в світі товариство есперантистів “Есперо”. У 1906 р. заснували своє товариство львівські есперантисти, у десятих роках 20 ст. – есперантисти Києва. Одна з київських вулиць на Батиєвій горі називалася Есперантською. У 1913 р. в Києві відбувся другий Всеросійський зїзд есперантистів.

     1907 року в Тернополі вийшов перший український підручник есперанто, написаний Михайлом Юрківим. У Новому Селі коло Підволочиська ентузіастом міжнародної мови Лесем Денисюком було створено щось на зразок інформаційного бюро. Невелика група есперантистів видавала листівки з граматикою і словником есперанто, поміщала статті про мову в різних часописах, вела курси з її вивчення.

     У 1911 році у Львові відбувся 1-ий галицький конґрес есперантистів, а 1912 року було створене міське “Товариство українських есперантистів”. Львівська опера підготувала міжнародною мовою “Гальку” С.Монюшка і показала її на 8-ому міжнародному конґресі есперантистів у Кракові.

     Широку діяльність на західноукраїнських землях розгорнув пристрасний есперантист Орест Кузьма з Коломиї. Завдяки його старанням у місті 1912 р. було створено есперантистське товариство “Progreso, а сам Кузьма почав видавати журнал “Ukraina stelo(“Зоря України”). Перший його номер вийшов у 1913 р., останній – у 1923. І хоч усього вийшов 21 номер, часопис цей зробив багато для популяризації в світі нашої культури і літератури, відіграв велику роль у згуртуванні та зміцненні есперанто-руху в Галичині. Орест Кузьма – автор детального підручника есперанто, що був виданий у Станіславі 1922 р. Одночасно там же був виданий і “Українсько-есперантський словарець” Карла Вербицького. Навколо О.Кузьми та його часопису зросла ціла плеяда відомих есперантистів, серед яких назвемо тих, що згодом стали письменниками: Василя Атаманюка, Василя Бобринського, Мирослава Сірчана, Івана Ткачука.

     Радянський період есперантизму в Україні характеризується багатьма злетами і майже цілковитим винищенням наприкінці 30-х років під час розгулу сталінських репресій. Бурхливим було есперантське життя у 20-30 рр. у Харкові, що на той час був українською столицею. Тут видаються масовим тиражем підручники есперанто українською мовою “Міжнародня мова есперанто” Ярослава Волевича та “Гурток есперанто” Сергія Рубльова. Українські есперантисти Є.Ізгур та В..Колчинський уклали “Большой русско-эсперантский словарь”, що вийшов друком у Москві 1933 року. Столична радіостанція вела передачі міжнародною мовою. Видавництво “Плужанин”, очолюване С.Пилипенком, видрукувало на есперанто “Фата морґана” М.Коцюбинського, “Червону хустину” А.Головка, “Смерть Асуара” М.Сірчана. Харківський письменник Микола Борисов видав 1931 року  український роман “Квінт”, написаний у стилі пригодницьких творів на матеріалі міжнародного робітничого есперантського листування. Того ж року з ініціативи В.Колчинського було створено Міжнародну асоціацію революційних есперантських письменників (IAREV), до складу якої увійшли В.Бобинський, І.Ткачук, М.Ірчан (на той час вони були в Харкові), В.Юрезанський, В.Кузьмич, С.Пилипенко та інші. Відповідальним секретарем асоціації був Євген Михальський – уродженець Летичева, видатний есперантський поет.

     Журнал “Международный языку № 4-5 за 1930 рік і № 5 за 1932 рік помістив інтервю з українськими письменниками про есперанто. Устами І.Микитенка, О.Слісаренка, І.Ле, В.Поліщука, О.Вишні, М.Йогансена, В.Ґжицького та ін. Міжнародна мова дістала високу оцінку. А Володимир Сосюра запропонував запровадити  есперанто для міжнаціонального спілкування в СРСР замість російської мови.

     Друга половина 30-х років виявилася фатальною для українських есперантистів: більшість з них стали жертвами сталінських репресій і були фізично знищені, зокрема В.Бобинський, С.Пилипенко, М.Ірчан, В.Кузьмич, Є.Михальський, Є.Ізгур, В.Колчинський та ін. З приходом більшовиків у Західну Україну був вивезений на Сибір О.Кузьма. Частина галицьких есперантистів еміґрувала на Захід. Під час перебування в таборі для переміщених осіб в Авґсбурзі у 1946-1947 рр. ними видавався часопис “Український есперантист”.

     Відродження есперантського руху в повоєнний час розпочалося наприкінці 50-х років. Багато спричинилося до цього Анатоль Кох (Львів), Панас Васильченко (Київ), Андрій Рогов (Хмельницький) та ін., а трохи пізніше Надія Андріанова з Києва. Це завдяки її старанням стало леґендарним ім’я Василя Ярошенка, українця з Білгородщини. З допомогою есперанто сліпий юнак обїздив цілий світ, став не лише великим есперантистом, а й класиком японської літератури.

     У часи “відлиги” з’являється нове покоління українських есперантистів, активних учасників СЕЙМу – Молодіжного руху радянських есперантистів: Д.Цибулевський, А.Гончаров, М.Кронштейн, М.Лінецький, Д.Колкер, Е.Крилов, М.Ващишин та ін. СЕЙМ організовував табори і курси есперантистів в різних республіках, у т.ч. і в УРСР. Багато зроблено для популяризації есперанто в Україні в 60-70 рр. В.Міщенком, О.Королевичем, Л.Городиським, І.Друлем, Я.Матвіїшиним, В.Григоренком, В.Москалюком, К.Май буровою, С.Вайнблатом, Н.Якимчук, М.Стародубцевим, Г.Шилом, О.Грищенком, М.Ващишин, і у 80-90 рр. М.Кривецьким, Я.Захарією, М.Волошиним, Є.Ковтонюком, В.Гордієнком, О.Вдовиченко, М.Мухою, В.Горбачуком, І.Галайчуком, Ю.Зубиком та ін. Василь Станович із Дрогобича був організатором двох міжнародних зустрічей есперантистів, заснував видавництво есперантської літератури, видав своїм коштом “Українсько-есперантський словник мінімум” та “Ключ до вивчення есперанто”, два номери відродженого часопису “Ukraina stelo”. Микола Волошин із Луцька самотужки видає інформаційний бюлетень Спілки есперантистів України “Helianto” (вийшло більше 100 чисел).

     Українські есперантисти брали активну участь у роботі Асоціації радянських есперантистів (ASE). У 1989 році створено Українську есперанто-асоціацію (UkrEA), щороку проходить всеукраїнський конґрес есперантистів.

     Свого часу великий письменник Лев Толстой, що був палким прихильником есперанто-руху й знав міжнародну мову, сказав таі слова: “часу на вивчення цієї мови треба так мало, а користь така велика, що не можна не спробувати”.

     Зацікавлення українських громадян мовою есперанто вимагає створення навчальних посібників і словників. Пропонований читачам “Великий есперантсько-український словник” має на меті допомогти бажаючим вивчити міжнародну мову, а тим, хто вже знає її, удосконалити свої знання. Він стане також у пригоді перекладачам і тим, хто хотів би вивчати українську мову.

     Словник такого обсягу виходить в Україні вперше і є одним з перших великих національно-есперантських словників на пострадянських теренах (у 2004 р. вийшов есперансько-естонський словник, укладений Раймундом Гаабвере). У процесі його укладання використано багатий лексикографічний матеріал, у тому числі найбільш авторитетні серед есперантистів словники Ґ. Варенґ’єна, М. Дук-Ґонінаса, Р.Айчольца, Д.Уелса, Е.-Д.Краузе, Т.Тимінського, Є.Бокарьова та ін.

     Словник насичений прикладами вживання того чи іншого слова в різних контекстах, фразеологізмами, багатою професійною лексикою. До нього введено географічні назви, власні імена та імена міфологічних персонажів. Виходячи з того, що словник повинен у повній мірі відображати реальний стан як однієї мови - есперанто, так і другої – української, до нього включено так звану ненормативну та розмовну лексику, ряд діалектизмів, слова, що позначають українські реалії (див. їх перелік у кінці праці). Укладач намагався також якнайповніше представити синоніміку обох мов. До словника додано детальний нарис граматики есперанто.

     Автор свідомий того, що укладений ним словник не є вершиною досконалості. У тій чи іншій мірі відбилися в ньому зволікання з новою редакцією українського правопису, різнобій в транскрибуванні слів з буквою ґ, іноземних прізвищ, античних імен, географічних назв тощо. Перекинувши гору літератури, переконуєшся, наскільки вбога наша українська лексикографія, як нам бракує не тільки іншомовно-українських термінологічних, а й загальних словників. Тому автор з вдячністю прийме всі зауваження з боку користувачів словником.